Ще сонечко не рахувало роси,
Не вибілило в небі зірочки –
Дівчата-верби, розпустивши коси,
Лоскочуть у низині потічки.
Всі небеса схиляються на трави,
І синню сріблять їх тремтливий стан -
А трави синьоросі величаво
Сховались під наміточку-туман.
Бач, у низинці зовсім не намітка:
Увесь ярок – біленьке полотно,
І кожна вербочка йому гаптує квітку,
Щоб рушником світилося воно…
Я до криниці зміряю дорогу,
Туман і легіт в цебра зачерпну,
І білі роси висріблять всі ноги –
Тож багачем додому поверну
Та в трепетну оцю казкову пору
Ще милій всі багатства принесу:
Туман в цебрі і зір криничних море,
І рушничок – і вранішню росу…