Так несподівано осіння казка підійшла ясна,
З своїми подругами присівши побалакати на лаву,
Ліворуч – вітер й дощ, праворуч – горобина рясна.
Та серед хмар ховаючись , покаже сонце посмішку лукаву.
Закутавшись в останні теплі дні, бо ночі вже холодні,
Як сподівання неминучого,я знайду сенс природних змін..
Листів опалих відблиски жовті , вже не живі, кислотні.
Та сповнень жалю соковитого, горить калиновий рубін…
А потім скрізь заплакані, розгублені, дощем розмиті вікна
Вдивлятимусь в розбризкані, в калюжах змочені сліди…
Чаклункою-зимою напророчена, довкілля вкриє срібна сивина.
В Морфея я знаходжуся полоні, не чуючи скриплячої зимової ходи…
Та раптом на галявині з`явиться пролісків погляд синьоокий
Собі тихесенько проклюнеться у чарах сонця оновлене життя.
Птахи співають, але вже літа карусель зайняв серпень червонобокий.
У розмальовках кольорів, лишив останній подих літа чарівні почуття…
Так несподівано осіння казка підійшла ясна,
З своїми подругами присівши побалакати на лаву…