= Julio Roberto. MÃE =(1929-2013) португальський поет.
Вільний переклад О.Бригаса
Привіт, моя мамо! Не думай, що я вже забув,
Що пам'ять про Тебе згубив у шаленому вирі.
Я все пам’ятаю! Коли ще школяриком був, -
Сніданок мені готувала в маленькій квартирі.
Ти все турбувалася, як там мій день промайне…
Чи я не застуджусь, чи шапку, бува, не скидаю…
І свята родинні, коли цілувала мене
Та щастя бажала… Багато чого пам’ятаю…
Сьогодні ж, коли я вже виріс, вже – батько і дід,
Не часто Ти чуєш, наскільки тебе я кохаю.
А знаєш чому?
Мабуть швидко міняється Світ,
Черствіє душа й моє серце за ґрати ховає.
… Але ж, мамо моя, як я хочу обняти Тебе,
І над Світом піднести, як Ти підіймала малого.
Знов на плечах Твоїх я «на конику» бачу себе;
І у «хованку» бавимось, сповнені щастя простого.
Та мене захопило давно це доросле життя,
І байдужості маскою здавна обличчя прикрите.
Не пускає цей «мотлох» здійснити хоч раз каяття
І зробити мені не дає те, що мав би зробити.
Що ж, матусю, так є… Але саме в цей день і в цей час,
Коли ляжуть слова в цей рядок в сподіванні надії,
Моя щира сльоза ляже поряд, матусю, для Вас –
Чоловіча сльоза за минулим моїм ностальгії.
Так, мій борг неоплатний і, поки я буду живий,
Тобі буду я винен – і це без нагадувань знаю.
Ну, а зараз цілунок я прошу прийняти такий,
Що такого по щирості в Світі цілому немає.
Отже, бачите, мамо, як легко мені це вдалось:
Просто бачити Вас, розмовляючи подумки з Вами…
Ми танцюємо вальс опівнічний – крізь роки збулось…
Ради всього святого, пробачте…
Цілую Вас, мамо!