Тут зібрались нікчемні поетики,
І одна серед них я ,
У моїй душі так багато романтики,
Та не вмію складати слова.
І ти музо, немов знущаєшся,
Все приходиш. Для чого?Чому?
І мені нічого не лишається
Як піддатись бажанню твому.
Та кому потрібні ці віршики?
Хто загляне у душу мою?
Лиш букв малі силуетики
Розповзлись на зім’ятім листку.
Непрочитані є й непрочитані бУдуть,
Тож кому так хоробро пишу?
То вона собі волю здобуде,
А я ж , мов у клітці сиджу.
І не маю де дітись від неї,
Так і думаю словом їдким,
Я обожнюю запах лілеї,
А ти пахнеш лататтям гидким.
Егоїсти ми всі , загордовані,
Бо ж у кожного така сама душа,
А вони не кладуть наримовані,
На листок всім підвладні слова.
Я не хочу писати , не мушу,
Яку користь писання дає?
І не раз це питання порушу,
Коли зневажають писання моє….
Вибачте, може когось образила........вирвалось.....
