я хочу сповнитися
твоєю водою,
хвилястою грою,
своєю Десною!
я хочу бачити в ній
листи паперові,
що канули в море
крізь води просторі.
через водосховища
Києва й КременчугА,
а далі до Каховського
й крізь Дніпровий лиман.
нехай ці листи
потонуть, вологі,
не чув би їх стогін
і не гули б ноги.
бо мокрі листи
неспалимі й, зачасто,
не бачити щастя
в них — це вже є щастя.
торкатися тихо
губами
в зап`ясті
чийомусь
найпершого снігу
і вірити, що все це з нами.
думками безмежними
до гір, ошелешено,
стягти всю одежу
і...
пливти без обмеження.
забути про тих, хто пішов,
хай буде їм гоже.
пробачимо й біль, і образи -
будь-що..
пробач тільки, Боже...
Фото: Задорожний Ярослав
