Така сильна хвороба впилася у серце,
В очах темніло.
В п"янкому полоні під звук мегагерців
Звивалося тіло.
Такими важкими зробились повіки,
І подих завмер.
Хотілось шептати: "Твоя і навіки
Віднині тепер."
Хворію тобою так солодко й важко,
День восьмий, мабуть.
І тіло горить, б"ється серце куражно,
Слова пульс крадуть.
Не хочеться ліків, мікстур, антидотів.
Навіщо вони?
У мене вже є основний прибіотик
Моєї весни.
І жодного лікаря не потребую,
До себе не підпущу.
Вони так невміло калічать/лікують
Любов неземну.
Усі намагались мене лікувати
Цією весною.
Якби ж вони знали, яка насолода
Хворіти тобою.
