В давнину над степами просторими,
Де вітри з ковилою сплелись,
Височіли ви синіми горами,
Гордовиті й поважні колись.
Як, для чого, для кого, сердешного,
Вас на спомин, чи може в ім'я
Віку нашого, віку прийдешнього
Спорудила козацька сім'я?
В ті часи перед вами узвичено,
І заможний, і той хто не мав,
Хто завжди бідував на позичене –
Хто б не їхав – то шапку знімав.
І хрестився, як водиться, істово
За якесь заподіяне зло,
Скільки, згодьтесь, в тім звичаї чистого,
Скільки доброго в ньому було!
А тепер – ні в степу, ні за обрієм
Не шукай переживших віки, –
М'яко кажучи, люди недобрії,
Зруйнували вас більшовики.
Не змогли ви сліпим зауважити,
Як у світі зневіреним жить,
І тепер вже ніколи не скажете,
Хто з героїв під вами лежить.
Тільки пам'ять не вирвати з коренем.
І в степу – від села до села
Пісню-думу про гідність незборену
Нам шепоче м'яка ковила.
Грудень, 2003
У нас і зараз на Запоріжжі збереглись ці могили, і їх досить багато повсюди.
