Ще тиша росяна дрімає. Ще спить молочна мить світання...
Відлунням змореним зітхає моє минуле вже кохання.
Повітря мружиться так сизо. І колобродить хміль в гвоздиці.
Воскреслі спомини набридлі, чом вам у рань таку не спиться ?
Нічний метелик волохатий погойдує ще мляві квіти...
Безсонням виснажені думи, куди від вас втекти-подітись ?
Фантом минулого кохання, не завдавай ти серцю болю !
Зловтішний дух журби й печалі, - та зникни ж геть з моєї долі !!!
Говорю за себя: когда строка получается нагроможденной и по смыслу, и по построению, ее тяжело отточить до идеала. Вы же, Ирочка, справились с этой задачей на отлично!
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Все дуже гарно написано. А фантомів - женіть! Ви надто вродлива жінка, щоб перейматись минулим!
Хай Вам щастить у всіх справах, в першу чергу в сердечних.
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
будем надеяться Ирина, что этот дух печали исчезнет вместе с этим длинющим и скучным размером строки, который я не долюбливаю. желаю счастья и хорошего настроения, у нас в Одессе +10 и солнце, как весной, пусть и Вам оно светит.
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00