Все це було...І ця сльота осіння...
І втомлена імлою сиза даль...
І вечори, коли блукаю тінню...
Все це було...І все це є, на жаль...
І думи, журні думи неминучі:
Хто я для тебе - долі дар чи гріх?
І сум'яття - таке гірке, пекуче, -
Карає моє серце, мов батіг.
На всі питання - тиша, безголосся...
І лиш твоє замислене чоло...
Ти сумно гладиш знов моє волосся...
Все це було... Все це колись було...
прекрасные строки, грешен, люблю такие стихи, умные, глубокие, неспешные. вы женщины не редко углубляетесь в чувственность и забываете о мысле, здесь есть все. браво.
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Досконало виконано! Вітаю і радію за вас! Я певен, що він колись набереться сміливості і погладить ваше волосся з таким азартом, що ви подумаєте: так гарно ще ніколи не було!
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, побачимо...Чи набереться він цієї сміливості...