Розчленована темнота промінням ноутбука,
Розкриває свої невидимі вуха,
Слухає шепіт мого брудного серця,
Сповідаюсь я їй, про все що озветься...
Я курю і вдихаю це сіре повітря,
Ходжу по кімнаті і чіпаю своє волосся,
Кидаюсь з головою в невір*я,
Що ти тут мені здалося...
Я відчуваю біль, крізь тортури,
Надія вмирає зараз у ванній,
А кров все стікає по порізаним венам,
перетворюючись у нові канони....
А сльози мої то під сонцем сніжинки,
Крикнули раз і стікають по скроням
Вони ж такі мертві, як наші інтрижки,
Які гріють чужі - у себе в долонях...
