Я випадково їх побачив
У них неначе той магніт.
Той вогник, що поки не скаче,
але тримає що весь світ.
І та в якої очі ті прекрасні
Неначе зірка сяє, що в шляху,
Яким по небі розсіяні зорі,
"Молочним" його кличе простолюд.
І хоч зірок багато в небі.
Та сяє вона яскравіш!
І світлом сильним різа темінь,
Та не стає мені тепліш.
Та кожна зірка, що ми бачим
Холодна є лиш здалека
І може близьким тим планетам
Дарує світлі промені тепла!
Та знаю, варто в космосі летіти
Через темну, зимну порожнечу.
До зіроньки отої прилетіти
І відчути її з близька - теплу...
Кружляти коло неї як планети
І хай життя до мене з неї прийде.
Вітер лиш космічної негоди
З дороги тої хай мене не скине.
А як не встану на її орбіту
То що ж, нехай летітиму і далі.
Чи може знайду вже граніту
Приземлюся й тужити буду далі.
