1.
Я забуду цей день, він такий, як і тисяча інших,
Тільки вітер сильніш і побільше на жменьку образ,
І стрімчасті думки, що по клаптях зібралися віршем,
Я забуду тепер, хоч до них повернуся не раз.
Полохливим зайчам заховалося сонце за обрій,
Загубивши надвечір свій слід у призахідній млі.
І у сутінках тих мені затишно, гарно і добре,
Я радію зіркам, наче матері діти малі.
Не важливо мені, що цей день називатиму «завтра»,
А за декілька літ я казатиму навіть «колись…».
Невідомий сюжет і ніким не розгаданий автор,
І на гребені днів безумовна межа бісектрис.
2.
Кожен любить своє, але я закохалася в осінь,
В міріади хмарин і гранатове листя в саду.
Жінка з осені йде, оглядаючи пізні покоси,
По стежках золотих я за нею росою піду.
Жінка з осені… Ні! Бо ця жінка, здається, із дива,
Із замерзлих краплин, що торкаються смутком лиця.
І жагуча, як мить, як Мадонна, безмежно вродлива,
І співають вітри серенади її без кінця.
А писати про сум і про осінь з дощами не треба?
Як не чутиму їх, то не буде, здається, й мене.
Я пірну в листовій, пригортаючи осінь до себе,
І у зливах рясних тихим жалем замру заодне.
3.
Я складаю слова з осенілого жовтого листя,
Неслухняні рядки по землі пише вітер-школяр.
Перестиглі сади і осінні тумани пречисті,
І пречисті думки у полоні незвіданих чар.
Чи забуду цей день? А хіба він, як тисячі інших?
Чистим зором очей я торкаюся синіх небес
І блакитних дощів, наливаючи чашу по вінця,
Торжествую за день, що із темної ночі воскрес.
А писати про сум і про осінь з дощами не треба?
Як не чутиму їх, то не буде, здається, й мене...- о, як це мудро і правдиво! Як не писати, якщо саме проситься на папір? Чудовий автопортрет змалювала - у ньому ти, як на долоні!
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко, бачу ти не лишень талановита поетеса, а і добрий психолог душ людських!