Кажуть люди – я іду по трупам,
Мощу шлях вперед з людських кісток,
Проявляю невгамовну тупість,
В дикій жазі слави та зірок.
Що сміюсь, людські руйную долі,
Гострим словом знищую талант,
Що мої думки незграбні, кволі,
Що ніколи не здобуду грант.
Та не знають ті, що так говорять,
Що не прагну грантів та книжок,
Що з поетом чесним стану поряд,
І віддам останній пиріжок.
Їм мене вовік не зрозуміти,
Всі слова я людям відаю,
Бо для них співає буйний вітер,
Як і я, рапсодію свою.
