«Людина – як трава,
дні її – немов цвіт польовий,
цвіте й відцвітає…»
(Пс.102:15)
А, може, все таки втекти від долі,
І взявши у руки зброю,
Заплакати із горя,
Та моє життя наповнене метою.
Для мене вона є святою,
Для когось якоюсь незначною.
Та я приготувалась до тяжкого бою,
І давно вже не чекаю спокою…
Треба зібратись з думками,
І пройшовши золотими ланами,
Посміхнутись, як ніби востаннє,
І не здаватись, щоб в житті не сталось.
2 жовтня 2012 року
близько 22.30
М. Івано-Франківськ