Цвіте троянда у моїм саду,
Що ароматом душу полонила.
І що зі мною зовсім не збагну,
Я мов літаю, наче маю крила,
Немов би над землею я лечу,
А в грудях радість тріпотить стокрила.
Від радості безумної кричу,
«Привіт земля, тебе я розбудила».
Мигають доли, гори та моря,
А тиша наче світ приворожила.
Цвітуть сади, панує скрізь весна,
Разом з птахами, я лечу щасливо.
Незчулася як темна ніч пройшла,
Невже мені це все лише приснилось.
Примарилось, що я лечу сама,
Й земля зі мною наче говорила.
Мабуть що ні, таки літала я,
Душею, що святі розправив крила,
Летіла в небеса хвалить Творця,
І молитов торбинку захопила.
Її у жертву Богу віддала,
І на Престіл з пошаною зложила.
З сльозами покаяння принесла,
Бо грішним пилом душу забруднила.
З очей стікала зболена сльоза,
Й свіча теж на Престолі тріпотіла.
Й трояндою цвіте моя душа,
Що в молитвах себе Христу відкрила.