Колись таки збунтуються слова.
Постане правда звідусіль і всюди.
З колін тоді підніметься трава,
А з нею місто і село, і люди.
Це буде раптом. Увірве терпець
Всім чорноруким людям від роботи.
Вони підуть до влади навпростець
Із чистим серцем і в брудних чоботях.
О, Україно, мати злидарів,
З тобою бідні і такі багаті!
Допоки у серцях не догорів
Той каганець надії, що у хаті
Стоїть самотньо на пустім столі.
Старенька жінка гріє над ним руки.
І їй мозолять очі мозолі
І ваші неправдиві запоруки.
Розкол у вірі влади і людей.
Ви нашого народу лжепророки.
Хіба ж за це боровся Прометей?
І ми за це всі боремось. Допоки?!
Кайдани правді - що слова вітрам.
А гріх піде до сьомого коліна.
Підніметься, як із глибин Дніпра,
Весь біль людей, як велич України...