Моя доля співала й гуляла,
Про майбутнє нітрохи не дбала,
Постаріла і сивою стала
І не має ні хліба ні сала.
І уже не співає, а плаче
І бездумно по світу не скаче
І погано вже чує і баче,
Проклинає життя це собаче.
Не вернеться пора та щаслива,
Болі прийдуть із старістю в груди
І молитимеш в Господа дива
Й невідомо чи будеш почутий.
Коли немічна старість далеко
І дітей ще приносить лелека,
Ні почому мороз, а ні спека,
П`єш життя наче воду із глека.
І весна це для тебе кохання,
Соловейка палке щебетання,
Літо красне – нестримне бажання
Скуштувати всього без вагання.
А осіння замріяна тиша
Листопадом тебе заколише
І до лісу потягне й залише,
Шашликами в мисливці запише.
А зимою у дружньому колі
Анекдоти із сіллю й без солі,
Нині мудрі та вже сивочолі
Ми на власній навчилися долі.
Що, звичайно, приємно гуляти,
Та не треба на “якось” чекати,
Краще з молоду дім збудувати,
Щоб у старості не бідувати.
27.08.05.
