Ця бездарність мене ґвалтує.
Повна відсутність екзистенційності.
Депресія вголос нахабно диктує
Рядки без сенсу і емоційності.
Усі ключі вчергове ламаються,
В засос ціловані замками ржавими.
Немає сили якось триматися.
Нулі на волі осіли траблами.
В аптеці жадно пакуюсь ліками.
Жаль, не лікують вони апатію -
Стан, коли лінь заважає кліпати
Й боротись щиро за демократію.
У крові зашкалює рівень відчаю.
Закинула все у сто двадцять п’яте.
Так й не навчилася бути іншою…
Совість вночі кусає за п'яти.
Ні, не навчилась писати - прочерки…
Знаю, поетом мені не бути.
Боюся копій чужого почерку -
Страшно збиватися із маршруту.
дівчино, ви мене вбили. я настільки вражений, що боюся тепер і на себе так казати. хоча й нікому не кажу про те, що віршороба.
"В аптеці жадно пакуюсь ліками.
Жаль, не лікують вони апатію -
Стан, коли лінь заважає кліпати
Й боротись щиро за демократію."
а ці слова і останній катрен - з чистого золота!! Таких творів побільше би, ті, які відкривають очі. З повагою, Mb.
Твоя Наталка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую щиро!!! чесно, такого мені ніхто ніколи не казав, точніше, не писав, бо знайомим теж практично не зізнаюсь про таке своє хобі... чисто для себі і інколи щось кинути на сайт, бо, все ж, цікава думка про все це.. зайду згодом і Вас ще почитаю
Вражена! Так талановито депресувати! 
Щире захоплення! А що ж буде, як криз пройде?.. 
Мабуть, ще крутіше! 
Бо у мене то погано виходить....
дякую щиро!!! чесно, такого мені ніхто ніколи не казав, точніше, не писав, бо знайомим теж практично не зізнаюсь про таке своє хобі... чисто для себі і інколи щось кинути на сайт, бо, все ж, цікава думка про все це.. зайду згодом і Вас ще почитаю 
