Останнім часом, любов непомітно і уміло
підміняється на прагматичні ділові і грошові
відносини, все менше стає щиро закоханих,
а також справді люблячих мам і їхніх дітей.
В таких умовах, єдиним, хто тебе зрозуміє,
підтримає і залишиться тобі вірним є ти сам,
як би це прикро і песимістично не звучало.
Я вірю: так буде не завжди, і зовсім скоро
люди почнуть по-тихеньку розуміти хибність
такого шляху взаємовідносин.
Ну а поки що маємо те, що маємо...
Низький уклін вам, люблячі матусі і,
загалом, всі люблячі жінки! Вашим дітям
і чоловікам дуже і дуже пощастило!
А на кого залишається надіятися вихованцям
дитбудинків і сиротам?
Яким не був би добряком,
Ти не втечеш від себе,
Хоч в альтруїзмі б'єш рекорд, -
Себе любити треба.
Себе пригостиш ти сальцем,
По голові погладиш,
І щиро вибачиш за все,
Яким не був би гадом.
В любові хто б не клявсь тобі,
І цілував у губи, -
Тебе ніхто так не любив,
Як сам себе ти любиш.
У слів повіривши добро,
Комусь відкриєш душу,
Та стануть купкою ворон
Ті "друзі" і задушать.
Якщо себе не любиш ти,
П'єш самоїдства піну, -
Любов і іншим принести
Не зможеш повноцінну.
"Він егоїст і вередун!" -
Осудять строго люди,
Та доти все ж не пропаду,
Поки
Себе
Я
Люблю.
Саша,здається, Ви ще не навчились прощати. Не собі, якраз це легко, що і Ваш майстерний вірш доказує.Через прощення приходить любов до інших, справжня і гірка, і тоді новим, глибоким змістом... Бережіть талант і нових Вам удач!
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, прощати я вмію, в цьому творі хотілося трошки серйозності плюс трошки самоіронії залишити, а ще я звик трохи гіперболізувати проблему, щоб вона здавалася актуальнішою і її сприймали серйозніше, бачу по Вас, що це вийшло, але насправді, моєму стилю характерна і маленька самоіронія, спробуйте перечитати цей вірш, як злегка комічний, можливо враження від нього трішки зміниться)