Мій хороший… мій найкращій… тільки мій…
Я бачу тебе щоночі. Рівно двадцять одну ніч на рік. Бо саме стільки видно наше сузір*я на Землі.
Я ніколи не жаліла, що почала писати тобі. Повір мені, я бачу людей, я бачу як вони живуть… Та багатьом з них і не снилось те щастя, що було і є в нас з тобою. Так, вони живуть під одним дахом, бачать один одного кожен день, розмовляють… АЛЕ НЕ ЧУЮТЬ. Не хочуть, не можуть, не намагаються зрозуміти. Тепер я знаю, що це найстрашніше.
Як і обіцяла, я читаю всі твої листи. Всі до одного.
Всю енергію, ніжність, любов, що я маю - випромінюю тобі… Я слідкую за тобою… проводжу додому і бачу тебе у віконечко, відсилаючи мільйони повітряних цілунків. Я допомагаю тобі… я навчилась краще користатися духовною силою.
Я плачу, коли бачу твою посмішку… Я щаслива, що ти в мене є.
Та ти не побачиш мене. Бо ми в різних світах… Уявляєш, я навіть не думала, що пишу тобі останнього листа. Того дня мене збила машина. Водій був молодим і до того ж не зовсім тверезим, лихачив, щоб вразити свою дівчину… Це був Він…з Елькою... Одного разу вони майже вбили мене душевно, а потім за іронією долі – довершили це фізичним вбивством. Та я не тримаю на них зла.
Бо в той же день, я знайшла тебе… Та і зверху все трохи інакше, тут більше розумієш, навіщо відбуваються якісь Земні події. Мені пропонували стати альфа-зіркою в одному з нових сузір*їв, та я згадала, як просила тебе шукати маленьку непримітну зірочку у Волоссі Вероніки… І ти так і робиш, мій хороший. Я пишаюсь тобою. Ти зробив стільки відкриттів, завдяки мені… Тепер я – твій Янгол. Я це точно знаю.
А ще бачу, як ти сумніваєшся. Я не ображаюсь, бо сама була не свята – не прислухувалась, не вірила, впадала в розпач… Я не маю права давати про себе знати, та я зхитрила. Я прошу вітер, щоб він відносив твої листи до річки… До тої річки, по котрій я пустила свій перший лист. Тому ти і не знаходиш свої листи. Щоб ти ніколи не втрачав надії.
Окрім того, земне життя таке коротке у зрівнянні з вічністю. Не роби помилок, проживи його гідно і ми будемо разом.
Андерсон спитьу моїх ніг. Каже, що за життя набігався. Лінтяй. Каже, що як ти засвітишся біля мене, знов повернеться на Землю писати нову казку. А поки гарчить на місячних котів.
Одного жаль, що ти не збагнеш зараз це розумом… але я знаю, що у твоїй душі дещо зміниться…
І ще одне… Знаєш, чому я така непримітна на зірковому небі?
Бо більшість свого світу я випромінюю у твою душу.
Вразило У мене є щось подібне, тільки на Майстернях http://maysterni.com/publication.php?id=76046
Творчі люди часто бувають самотні, адже їм важко знайти свою людину у натовпі тих, кому чужий їх незвичайний внутрішній світ. Але як хтось правильно підмітив "Люди самотні не тому, що слабкі, а тому, що достатньо сильні, щоб дочекатися того, чого варті..."
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надзвичайно приємно! від Вашого твору я отримала велике задоволення... Так піднесенно, аж до мурашок проймає...
Дуже гарний вислів..Дякую вам дуже і дуже! Чарівних снів
У мене є щось подібне, тільки на Майстернях http://maysterni.com/publication.php?id=76046 
