Порозпихаю слова по кишенях,
Переусвідомлю все те, що було,
Міцно триматиму спогади в жменях,
Бо, в мені знову щось ожило.
Добре не мати примарних ілюзій,
І не знати подробиць усіх,
Ворогів записати у друзі,
Й не чекати на голову сніг.
Я вдячний тобі за відвертість,
За щасливі ці кілька годин.
Редукуєш клітин моїх смертність,
І без того «нервових» клітин.
Ти мене здивувала приємно,
Мабуть, вперше за цілі роки,
І роки ті пройшли не даремно…
В серці холод твоєї руки…