за вікном простягається життя,
прийшла весна і лад навела.
у когось проростають почуття
і починається нова новела.
і квітне душа барвінком
а вітер виводить сонети
мені ж на душі лише гірко
закохана в свого поета.
певно, не сумує за мною
сміється і дивиться косо
не вірить мені, зове усе грою
і каже «вода — твої сльози»
я ж палко сумую, збираю в вінок
усю свою смуту й кохання
усю свою збірку казок і думок
збираю забуті питання.
приходить весна, і з нею життя
можливо забуду поета
я викину той вінок у сміття
і буду складати куплети
новому життю і сонячним дням
барвінку, ромашкам, лілеям
і може десь там своїм милим снам
і новим, і вірним ідеям.
і лише йому, я буду складати
тихенько вночі свої вірші
і буду чекати, і буду кохати
допоки не зникне все в тиші.