Я з сонцем люстерком гралася тоді,
Мені воно світило як з дитинства сни.
Тоді були якось добріші люди, і фільми і книжки,
Тоді мені здавалось, що мрії керують усім в житті.
Не знаючи ні зради, не злоби, ні образ,
Мені про світ цей хотілось писати сотні фраз.
Я думала, що посмішка дає життя,
А люди не полюбляють зовсім зла.
І так хотілося б наївною лишатись,
І далі без турбот із сонцем гратись...
Але, чомусь так повернулося усе,
Що навіть пишуть, здається, не про те....
Не знаю, але я б хотіла щоб і сьогодні мрії,
Усіх на світі надихали на чарівні дії!
