Переповнила чашу сльоза,
Похилилась у смуткові хата,
Нагадала минуле гроза,
Громовицю і впевненість тата.
Як із двору втікав від дощу,
Швидко ставив святу громовицю,
І молитву читав, щоб дощ вщух,
І палала свіча, як годиться.
Сивочолий, простий чоловік,
Що ні дня не бував без роботи,
Блискавицю відводив у бік,
Далі йшов, щоби дрова колоти.
Коли вечір стеливсь на поріг,
Він витягував воду з криниці,
І горнулась травиця до ніг,
Бджіл поїла розлита водиця.
Ноги мив у холодній воді,
Рушничком полотняним тер ноги,
А горівша свіча на столі,
Заважала бурхливій негоді.
Тато в хаті – спокійні усі,
Б’ють громи, вікна плачуть сльозою,
Слова тата - молитви в свічі,
Я пригадую завжди з грозою.
Щемна пам'ять про батьківський оберіг... Я в дитинстві страшенно боялася грому і блискавок, та й тепер боюся, правда вже не так сильно. І про запас завжди маю стрітенську свічечку. Традиції предків дійсно допомагають і додають впевненості.
Я в дитинстві страшенно боялася грому і блискавок, та й тепер боюся, правда вже не так сильно. І про запас завжди маю стрітенську свічечку. Традиції предків дійсно допомагають і додають впевненості. 
молитви із свічею і зараз допомагають,коли гроза, гарно описали найдорожчу людину і її велич 
