Мов порвалось усе небо,
Вже дощу того не треба,
А він іде немає впину,
Кожен просить гожу днину.
Дощ не йде, як його просять,
А тоді, як сіно косять,
Покосили траву люди,
Думали погода буде.
Він іде, нема пуття,
Уже пізнє каяття,
Тарабанить день та ніч,
Та не втому моя річ.
Є над нами вища сила,
Не підвласна тут людина.
http://antonina.in.ua/index.php/pejzazhna-lirika/228-negoda.html
