Моя планета загубилась,
В безмежності твоїх світів,
Я в небі десь над океаном,
Жадно ковтаю спів китів.
Я пам’ятаю всі орбіти,
Куди літали грати ми,
В ті ігри що не грають діти,
Ти так любила смак пітьми.
Коли на сонці ми лежали,
Без страху крила обпекти,
Вдивлялись в невідомий космос,
Нас вабили нові світи.
Я мріяв що ми створим зірку,
Яскраву,сильну,молоду,
Вкладем у неї всі бажання,
Життя довести до ладу.
Та мої мрії просто попіл,
В безкрайнім просторі планет,
Не розумію як Я втратив,
Твого обличчя силует.
Я залишився сам з собою,
Зі мною лиш мої думки,
Всі спогади калічуть душу,
На неї покладу замки.
Я сам привів себе до цього,
Дурним бажанням мертвих фраз,
Я зрозумів для себе хто Ти,
Ти дар який дають лиш раз.
Згадав як Ти мене кохала,
У попередньому житті,
Всі таємниці мої знала,
Вклоняюсь твоїй доброті.
Я знов один в своїй пещері,
На місяць вию наче вовк,
Я вбив у собі того звіра,
Навіки він в мені замовк.
Померло все,живе надія,
На те що все забудеш Ти,
Постукаєш у мої двері,
Або сама скажеш зайти.
Я знаю почуття як рани,
Сьогодні є,завтра нема,
В моєму серці Ти назавжди,
Та чи назавжди в твому Я?
ID:
416879
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.04.2013 22:31:56
© дата внесення змiн: 09.04.2013 20:06:51
автор: Макс Тиде
Вкажіть причину вашої скарги
|