Не має рецепту від душевного болю.
Ні, не має. Розмови з близькими,
Навіть коли до кісток нутро оголю.
Лиш тільки на мить залишаться з ними.
А потім повернеться тихо вночі,
Присяде на ліжко й безжалісно стане тулитись.
Так вправно тиснутиме на самі болючі сліди,
Яким ще й досі не вдалось загоїтись.
Тай марно, ця біль хронічно назавжди.
Спонукує мислити глибоко сердечними фібрами.
Гостро відчувати смак смертельної самоти,
Коли навколо сотні таких (здавалось би) живих атомів.
І певне не варто, шукати черговий рецепт.
Ми всі задля цього, вміщаємо тонни болю.
І я захищатиму цю біль, як щирий адепт.
Бо дякую Богу, за можливість почуватись живою.
