Нерукотворний пм"ятник нащадкам
Залишив Ти - шлях у майбутнє
сміло тОрив.
В серцях запалював ті вічні іскри правди:
черпАють мудрість у Твоїх
життєдайних творах.
Бо Твої думи розривали серце й душу
і падали віршами на папері
Несли у світ жбан розпачі і смутку
І гордість, і козацьку міць:
"Ми ще не вмерли!"
"Малороссійскаго,- казав міністр Валуєв,-
не было языка, нет и быть не может"
Словами цими нам, вкраїнцям,
в душу плюнув...
Вже ж жив "Кобзар" тоді,
чого старався так, ліз з кожі?
Кобзар сліпий ніс в кожну хату вісті,
І прославляв героїв день за днем...
ТАрасе! Ти Кобзарем став нам вічним,
Неначе людству Прометей з вогнем!
Для радості за нас-нема причини:
бо супостати нові воронням-панами...
До Тебе, навіть,добираються
якісь "бузини"...
Назло їм усім -Ти, Тарасе, -з нами.
І розцвітають квітом вишиванки,
Пісні лунають,що ідуть із серця.
Українська мова вже у нас державна...
а те,що діється,за те -не сердься:
Бо поневолить Україну-
Ох не просто...
І буде завжди так,
як Бог звелить із неба...
У кожній хаті будь
Найкращим гостем,
Вчи правди, єдності,
Бо в них така потреба...