Нам простими не стати, бо між купами волі
Ланцюги ми шукали, щоб не згинуть в свободі.
Білі стрічки шукали, щоби вплести між віття,
Де росте терен щастя, хоч в душі лихоліття.
Ми шукали бальзаму, нам лиш серце залити,
Пролічити, зігріти, лиш з коханими жити.
Ми все йшли між стежками, босі пальці на камінь,
А від того лиш гаряч, а від того думками..
А від того думками, так далеко тікати,
Не просити чекати, не хотіти благати.
Не відкинуть на далеч руки теплі до болі,
Не злічити снігами, твоїх слів вже доволі.
Відбиватись, боротись, не чекати підмоги,
Просто кинуть на вогні щось цупке, але проти..
Проти сили черкатись, просто щось не зірвати,
Відтягнути, сховатись і тихенько чекати.
Чи тебе зачекати, а чи кинутись в промінь,
Що від неба на землю впав в долоні лілові?
Ним зігрітись, шалено, кинусь знову у море,
Так тихенько зустрітись, не сказати ні слова.
Десь знайти свою гавань, кинуть якір глибоко,
І пристати на берег, де безмежність високо.
(10.02.13)
Дякую)))
