-Ти дивна чомусь,-Янгол сидів на землі і дивився на маму дівчини,-чому ти розчісуєш її волося?
-Вона ж виросте справжньою красунею.І хіба не мені потрібно навчити її бути найгарнішою?-мама зовсім не здивувалась,що побачила справжнього Янгола.
-Ти ж бачиш мене?Чому ти не дивуєшся?Зазвичай так всі роблять.Це коли бачать.Відкривають широко очі і сто питань летить у відповідь на моє тіло,-тепер Янгол відкрив очі і почав здивовано дивитися на маму.Вона розмовляла,а подумки продовжувала молититися.
-Ти для чого зійшов на землю?Ти хотів,щоб я тебе побачила?-запитала мама.
-Я хотів тебе втішити.Сказати,що нічого не буває даремно.Тобі тоді стане краще.Коли ти зрозумієш,що вона помре не даремно.Ви дивні,справді-люди дуже дивні.Ви знаєте,що помрете,але продовжуєте жити так,ніби будете жити вічно.Мені подобається така віра.Ти не запропонуєш мені каву?-запитав Янгол.
-Ти не зможеш випити.Не знатимеш ніколи смак кави.Вона схожа на теплий шоколад,котрий намагається розбудити твою душу,-мама пояснювала,а сама подумки молилася.Тримала у долоні малесеньку руку.Поцілувала.
-Я знаю,що всі лікарі сказали,що вона не житите.Ти повинна з цим змиритися.Зазвичай усі плачуть і запитують-за що?Ти знаєш за що тобі це випробування?Хочеш,я скажу,як я це розумію?Щоб ти не думала,що смерть твоєї дитини була даремною,-Янгол сів ближче і погладив маму по голові.Та вона не відчувала його руки.
-Хочеш каву?Я розповім тобі на що схожий її смак.Буду розповідати до тих пір,поки ти його не відчуєш.Малесенькими крапельками наберу у маленьку ложечку і ти вип"єш.Відчуєш,як кава розливається по твоєму тілу.Ти зможеш це відчути,-мама встала і пішла за кавою.По дорозі вона молилася.Вона знала,що молитва має велику силу.Уже сьомий місяць дівчинка не відкривала очей.Кожна хвилина була розміром у великий рік,що наповнював її душу тягучим болем.Шматував серце і не давав спати.Та вона молилася.Тримала руку у своїй долоні і читала дівчинці казочки.
-Я прийшов за нею.Вона буде бачити тебе і посміхатися,-Янгол втішав маму.Вона принесла склянку кави і запитала:
-Ти будеш пити?-знала,що Янголи не вміють пити каву.Та чи люблять вони її?
-Я не зможу тримати її в руках,-він почав забувати,для чого прилетів у цю палату.
-Це малесенька ложечка.Випий тільки її.Все починається з краплини,-вона простягнула Янголу каву в ложечці.Він випив.
-Це схоже на тепле сонце,-Янгол усміхнувся.Ніхто ще його не пригощав кавою.Чи співчував він мамі?Люди не розуміли,що не треба плакати.Чому їм так подобається земля?Тут у них боть душа,вони роблять тисячі помилок.Не бажають відпустити того,кого люблять.Там їм буде краще.Чому вони не розуміють?
Мама продовжувала молитися.Тримала маленьку ручку у своїй долоні і цілувала.Їй не потрібна була книга,щоб читати молитви.Дивно-але вона зовсім не плакала.Хіба їй не жаль,що він забере її назавжди?
Сонце відкривало вікна.Наче руками залізало у невеличке ліжечко і торкалося волося дитини.Потім навіть на підлозі почало перебирати якесь пір"ячко.Дівчинка відкрила очі.Дивно,але мама зовсім не здивувалась.
-Я хочу морозива.З присмаком кави.Ти можеш мені купити?-вона підняла голову і взяла люстерко,що стояло поряд,-я схожа на тебе?
Мама подала їй гребінець:
-Доброго ранку мій Янголе,-поцілувала і почала розчісувати волося.Відкрила вікно і впустила сонечко в кімнату.
Зайшов лікар,щоб сказати,що вона може забрати дівчинку додому.Бо вони нічого не можуть зробити.Колись сказав,що він не Бог.А вона відповіла,що було би дуже дивно,якби був Богом.Вона тільки попросила,щоб він зробив все можливе.І зовсім трішечки більше.
-Як це трішечки більше?-здивувся лікар.
-Це просто трішечки більше.Ніби перед вами ваша дитина.Це і є трішечки більше,-відповіла вона і посміхнулася.
Дивно.Коли стається таке чудо,то всі біжать і говорять,що вони знали про диво.А вона розчісувала волосячко дитини.Всі плачуть від щастя.А вона сидить спокійно і прибирає в палаті.Декілька пір"їн валялися на підлозі.Вона підняла і поклала в молитвенник.
-Мамочко,це для чого?-запитала дитина.
-Ти ж хочеш морозиво?Правда?А я знатиму,на якій сторінці читала.Ти розумієш?
Збиралося на дощ.Перші краплі наче руками торкалися віконечка.Не було видно знову сонця.Та це не мало ніякого значення.Бо дощ змивав сум з її душі.А мама почала плакати.
-Що сталося?-дівчинка тепер гладила по голові маму.
-Та нічого.Просто якби він залишився з нами назавжди-він би і так не зміг тобі принести морозива,-витерла рукавом сльозу і поцілувала доньку.Можливо-вона ще побачить його колись.І скаже,що дуже любить.Дуже.
Боже як гарно, я вражена, таке відчуття ніби читаючи це, я відчула на собі цю присутність янгола і почула як щиро молилася мама дуже дуже красиво Ви геніальні
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я читаю ваші твори не один день,вони мені подобаються своєю чистотою,душевністю і наївністю.
але ви поспішаєте і в них багато опечаток, попрацюйте трішки над ними,щоб твір був криштальночистий.
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже дуже красиво
