Не сваріть мене дуже суворо,
Я не прагнув на жалість давити.
Я хотів лише в кожнеє слово,
Вкласти те, за що прагнув би жити.
Зараз дуже багато сюжетів,
Для віршів, про розбите кохання.
І в моєм варіанті наврядше,
Ви знайдете рядки унікальні.
Я ганебно пірнаю у відчай,
І начхати, що це вже було.
Бо не знаю, чим вже б придушити,
Мого горя одвічне ярмо.
Вже відомо, що їй це байдуже,
Мого розуму темні шляхи.
Може хтось про це краще напише,
Та від цього не легше мені.
Я б із радістю в битву поринув,
Аби знати що мила чекає.
Та банально всі мрії відкинув,
Бо до щастя шляху вже немає.
І не можу писати про інше,
Хоча з радістю тільки би зміг.
Щось створити аби тільки внутрішньо,
Мої лицарі били б на дзвін.
Я не можу, холера за вами,
Вже писати про долі знаки.
Егоїстом зробили ви паночки,
І огидно від цього мені.
Написати б рядок про Бандеру,
Про його визначні почуття.
Та навік пеленою затулено,
За яку я віддав би життя.
Не гнівися на мене кохана,
Я і справді не гідний життя.
Бо я жити не можу без тебе,
Мій вже втрачений сенс майбуття.
