1. легко одинаку прогулюватись на проспекті
дихати озоном, дихати чимось незнайомим,
ділити все на квартали, множити на терції
і так приховано ховатись від втоми
2. тут і тепер! тепер і тут! головне назавжди!
прийди і залишись зі мною після зливи…
це не спрага, не потреба у джерельній воді,
я не грішник! за мене інші гріхи вчинили…
тут і тепер! тепер і тут! головне навіки!
на противагу чорно-комедійному вітру,
всупереч тим хто був з нами нещирим
невірним, - ми побудуємо власну віру
3. як хтось переживає за долю Бетховена
за дев’яту симфонію, за його біль
тобою мою душа відкрита, підкорена…
я не стану глухим! не відчуваю гнів…
як хтось сперечається серед чужих сумнівів
чи вбили Моцарта, чи морально стерли…
бачиш, як заздрісний Сольєр я себе ввів
з іншими! прийди, я востану з «мертвих»
4. спокій!
перед вічним холодом настає краса…
те що всередині не потребує нагляду й охорони
тепер я розумію як Бетховен написав
останню частину дев’ятої симфонії:
промайнула іскра, ніжності, любові
те що він відчув, не відбувалось ніколи…
так як я ходив, блукав,як вічний одинак
котрий постійно потребує благословення
то злим у будні , або спокійним по святах
я завжди знаходжусь в пошуках натхнення
Бо вони саме такі...і в цьому їх неповторна чарівність і унікальність...
