Прокидається місто вогнями авто на бульварах,
Ліхтарями заснулими тихо. У сірих тонах
Пробивається золото сонця. І вже на базарах
Місцеві досвітники в гурті про щось гомонять.
Підсилює гомін двірник листяним шурхотінням,
І відголос кроків у арці негусто луна,
Скрипнули двері під’їзду – і тема нетлінна
Про пристрасті, сховані в ньому, уже не ляка.
Перші проблиски нищать безжально симфонію жаху,
Носферату кінець – ніч зненацька пішла в забуття,
Романтичні ілюзії йдуть на узбіччя без страху,
Відкриваючи шлях неприродним ілюзіям дня.
Всім приходить пора пробудитися – рано чи пізно,
Найраніше – щасливцям, що в час світанковий не сплять, -
Збирачам таємниць і примар сіро-сонного міста,
У якому відлунням, здається, і тіні звучать.
