****
Все... відкрилось і світає.
Очі тихо протерає
і питає: "Де? Живу?
Чи існую?". Знов встаю
і за пензля. Цю рутину,
що шоденно, як тварина,
на картини, чорно-біло
ще живу, плоть зігнилу.
Й розірву... Свої очі
опущу в існування
і подамся в заслання.
З полювання до ночі,
повернувшись - за пензля.
Знов відкрити наважусь...
Пригорну лиш до серця,
знов приріже й розмаже...
Закриваю й розірву...
Розірву собі душу.
Утомившись, у прірву
відійду... тихо... мушу...