слова лягають на папір не розкриваючи повного змісту тому, хто пише. рука виводить букви на папір, кінчики пальців клацають клавішами на клавіатурі. не має значення яким чином створюються ці шалені витвори, ця неймовірна гра слів, ці підсумки великих думок.
чи задумувались ви, що кожен твір є лише крихітним проявом довгих та зовсім різних історій? ми читаємо, гортаємо далі і читаємо знову, ми пропускаємо головне та звертаємо увагу на деталі. на мить подумавши, перед нами розгортається низка безкінечно пов'язаних між собою картин, безліч сюжетів, схованих за маленькими деталями. такі декому непомітні..
ми знаємо, що попри те, що виділене, заховано частину життя. пишемо не просто ми, пишемо ті ми, хто сидить всередині нас і часом так лоскоче зсередини. щоб змусити взяти ручки в руку та писати. плавають слова, викривають нас, викривають те, чого не видно.