Не скажу де ти, а де я,
ті ж співи і звичні турботи.
Одвічних розлук берега,
безпечних птахів перельоти.
І так нам просторо удвох:
бездомним, безсонним та смілим..
Дві правди, що прагнуть краси,
два спалахи зір в небосхилі.
Мандруєм з тобою по дням
таємним і завше умілим,
шукаємо долю в віках -
убогих обіцянок силу.
У чистому погляді снів,
що мрії, мов згадки розбудять
не згубиться вічний мотив -
гармонії сонячні струни.
Лиш погляд задумливий твій,
що лихо відводить невчасне
пророчить безмежний політ
відкритої ніжності й ласки.
Надіями вічно жива
поділюсь душею надвоє:
шляхами нелегких доріг,
але лиш для тебе цей спомин.
Звичайно він знову прийде
і серце від слів затріпоче,
мов птиця і вільна й легка,
що в небо піднятися хоче.
Та їх нерозвідану суть
збагнути не кожен зуміє,
бо це лиш для двох той акорд
звучить як незвідане диво.
Єднає Любов у житті й стає
найціннішим здобутком
і мудрість веде у похід,
в полон до життєвого смутку.
