Боязко робити avowal собі,
що я все ж потребую уваги в тобі
І це вже не соплі, не крик душі
це саме повітря, яким дихають всі
а вони повторюють over and over again,
що ти вже доросла, що ти – не ти,
що поряд має бути той самий – один
займати половину тебе, мати право
сказати, що ти – це ти, та сама – одна
половина життя, що так сильно
бажала взаємного пуття,
розуміння буття і всілякі дрібниці
сумісного ліжка,
звідкіля виглядає тінь того дійства
химерних годин, проведених один на один
і все ж дико лякають питання,
що виникають в твоїй голові
а хто ти ? чи поряд вже ти ?
чи буду я рада подиху щастя,
на сусідній подушці - в тобі
over and over again
запитую я себе :
де це ти ?