Запорука, щастя, дотик…
Носик, вушка, милий ротик,
Очі – зжурені дощем,
Ніч поснована плющем,
Вечір синій – біла нічка,
Зорі запалили свічки…
Місяць у імлі дрімає,
На мотузочках мух гойдає…
Жевжики заснули в лузі,
Спить бабай вже в кукурудзі…
Тихо, солодко, зась вже кричати;
Гукають десь потерчата –
Поглядом своїм лякають:
Десь когось ще визирають…
Душа, серце, трепетання,
Просо, в гречку – ніч кохання.
Вуста; тіло – молоко та й кров,
Всі в обіймах, сон, любов…
Тихо-тихо, що аж млієш,
У долонях душу грієш…
Зникне все, хай почекає –
Алгебра тут «не канає»…
Бісенята над ставами
Крутять у воді хвостами
І співають, наче хор,
Наче в них всіх там мотор…
Ненависть кудись поділась,
Десь була й запропастилась.
І пустилася навтьоки,
Поламавши собі боки…
Та інакше й буть не може,
Бо в таку ніч злить не гоже,
Бо прийде щось волохате
Й буде лікті всі кусати:
Обгризе від А до Я –
От вже і трагедія…
Із трьох пальців дасть вам знак,
А без ліктів – вже ніяк
Не даси йому ти здачі,
бо воно втекло й не плаче
і сховалось в дальній кут –
у свій власний інститут.
Волохате – не страшне,
Навіть деколи смішне;
Не авто, не нерухомість,
А твоя це власна совість…
ID:
379100
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.11.2012 16:55:52
© дата внесення змiн: 20.11.2012 16:55:52
автор: Knight Andrzej
Вкажіть причину вашої скарги
|
