Мені наснилось літо..
Цвіла тоді трава..
Своїм духм'яним цвітом,
Не видно з-поміж трав -
Цвіли кульбабки.
У сні я залюбки, тікала в далечінь.
До чистої води, згинала свої плечі.
І сонечко мене своїм промінням гріло,
Так легко було..
І не томно, не було гамірно і сумно,
Не чула болю і невдач,
І скрути, й перемоги.
Все було якось добре так,
Світилась далечінь..
Не був цей світ убогим,
В нім була тільки я.
Писала все спочатку,
І думала тебе в цей світ не запишу..
Тремтіла гілка, серце билось.
Щось спокій мій запозіхав.
Я так і знав, я так і знав..
зітхав він, і зітхав.
Невже колись, якесь життя,
Заставить серце це не тліти,
І ділось десь те каяття,
Яке держало тебе в світі..
Пиши його в життя своє..
Хай ходить десь далеко!
А доля пожаліє, відверне всі стежки.
Відкрила очі.
А в хаті спокій, цвіте вазон.
Тихенько сплять дві дівчинки малі,
О, Боже, дякую тобі!
За ці маленькі дві дитини..
Яке це щастя на землі,
Як ти комусь потрібна.
Ти- мама, весь світ тобі в коліна,
І сняться тобі сни, що ти Володар світу..
Що пишеш заново життя,
Для цих дівчат, і чуть для себе.
Ти просиш долі щастя і буття,
Для цих дівчат, і чуть для себе.
І буде так, як ти захочеш,
Хитають квіти у вазоні,
Які зацвіли перший раз.
Бо перший раз, ти знаєш, що робити,
Бо перший раз в житті- ти знаєш
Як треба жити.
ID:
373948
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.10.2012 19:54:13
© дата внесення змiн: 28.10.2012 19:55:51
автор: Емілія Згарда
Вкажіть причину вашої скарги
|