Ти мене за руку взяв
Й босоніж ми пішли туди,
Де свою крону глід розклав,
Де маргаритки розцвіли.
Вони рядниною стелились,
Білоголові квіточки
Вінками до землі схилились
Глоду квітучі гілочки.
Й горби над нами посхилялись,
Як ми вляглися у траву
Очами в очі повпивались
І ти сказав мені: «люблю».
І бистра річка причаїлась,
Швидко притишила свій біг
Підняла хвилю і дивилась
Й завмерло все на час, на мить.
І вода берег цілувала,
Та засоромився крислатий глід,
А я тобі на плечі впала
Й посипався від вітру цвіт.
Всі очерети захитались,
І запитали тишини:
«Вони справді закохались?
Вони такі ще молоді.»
Сонце нам подарувало -
Проміння вищого ґатунку,
Моє серце калатало
Й губи злилися в поцілунку.
Ми не помітили, як вечір
Вплів у небо жовті нитки
І тихо ліг на наші плечі
Й заснули білі маргаритки.
Лілія згорнула вбрання,
І мовчки плакала лоза
Справді, це було кохання
Безвинне, чисте, як сльоза.
Ось я прийшла, роки минули
Я повернулася туди,
Де наші кроки ми забули
І любов чисту у траві.
А там трави уже немає
Ростуть високі будяки
Маргариток теж нема, земля гуляє
Стоять без глоду кручені горби.
В своє серце заглядаю
Любові юності нема,
Лиш голі спогади збираю
Та й ті несе швидка ріка.
Хай ріка життя несе ці спогади, досить ними жити, а якже кожні миті, що трапляються...навіть зараз, хіба вони не мають право на увагу? Можливо скоро трапиться таке, що ви й забудете минуле
temapk відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви маєте рацію, не треба триматись, за "було", треба жити "що буде"
Можливо все минає, але приємні спогади і емоції назавжди залишаться в серці 
