Сидить у кутку. Запеленані руки
За спиною зв'язані. Тихо, ні звуку...
Він сам щось до себе тихенько лепече.
Здається йому, хтось стискає за плечі...
Він:
-Боже! - волає...
(Він божеволіє...)
Над ліжком діагноз: ШИЗОФРЕНІЯ.
Якби ним хоч трохи цікавився Бог,
В той день він почув би такий діалог:
- Штовхає до виходу натовп байдужий -
Ось світло в кінці. Ти боїшся?
- Не дуже...
- Там жовтень усіх перемеле на каву,
Заварить і вип'є. Не страшно?
- Цікаво.
- Чого ж там цікавого? Осінь? Дурненький,
ти б краще сховався - ударить...
- Злегенька...
- Не знаєш нічого... Покинь це, благаю!
Якщо ти підеш, я загину...
- Я знаю.
- Крокуєш на смерть і ведеш за собою?
Як можна так запросто здатись?!
- Без бою.
- Життя дороге, щоб отак віддавати...
Я хочу ще довго так жити!
- Вдавати...
- Хіба ж я вдаю? Я все маю, ти чуєш?
(Подумав). Чи ні?.. Як не жив, а...
- Існуєш.
- Куди все поділось? Малим, пам'ятаю,
Цей світ був для мене! А зараз...
- Я знаю...
- Втомився. Юрба все ще сунеться німо?
Веди ж бо за нею, до світла.
- Ходімо...
Сидить у кутку. Запеленані руки.
За вікнами жовтень. Тихо, ні звуку –
Полишив благання до Бога й святих
І сам в божевіллі своєму затих...
́