Хто б знав, як тяжко прокидатись
В чужому місті, безнадійно сподіватись
На нашу зустріч тут, дарма
Я хочу відірватись від важкого ярма
Тебе немає поруч, я сплю і бачу
Як ходеш ти до мене в сні, наврядчи
Зустрінемось, я так жадаю
Тебе бачить, поволі неначе звикаю,
Коли очі на мить закриваю,
Тебе, милу, привітну одразу зустрічаю.
І так тепло стає в душі, любо
І чую я лагідний сміх звідусюди.
Я відкриваю очі - тебе немає поруч
Щось так жалібно не серці коле.
Я вже не можу жити так
Чекаю хоч якийсь я знак
Може прийдеш, поцілуєш, подаш руку
Як ще можна вижити з тобою цю розлуку?
Думки самі до тебе минуть мо́ї
Хотіла б їм сказати: "Все, доволі"
Та я не можу утерпіти
Не можу я без тебе жити.
Ти мовби сонечка промінчик золотий
Як літній вітерець: привітний і легкий
Не можу зараз тебе поцілувати
Цілунки ті я буду у віршах дарувати
Наврядчи прочитаєш, наврядчи зрозумієш
Та надію все ж плекаю, а раптом ти зумієш
Зрозуміти правильно мої почуття
Недаремно і є таке в нас життя.
