Зимній день. Зимній ліс. Усе тихо…
Взимку ліс, як палац сніговий.
Янголя там блукало безкриле
По холодній природі німій…
А де ж крильця? Як з неба злетіло?
Бо ж воно іще зовсім мале.
Зимна стужа його не спинила,
І куди ж по морозу бреде?
Золотавим волоссям ледь вітку чіпнув,
Впав лапатий сніжок на голівку,
Янголя міркувало, що ліс вже заснув,
Але він задрімав на хвилинку.
Повз сріблясті морознії квітки
Янголятко маленьке ішло,
І чіпляло, лякаючись вітки,
Падав сніг, а воно все брело.
І не мерзли оголені ніжки,
Лиш рум’янець горів на щоках,
І здавалося, що іще трішки –
Й похолонуть блискітки в очах.
То навіщо ж із неба злетіло?
І з якою метою зійшло?
Може там перед кимось воно провинилось,
Й кару в ліс відбувати прийшло?
У маля відібрали білесенькі крильця
За якісь, ще дитячі гріхи,
Стерли німб, що над постаттю сяйно світився,
Що ж такого він там учинив?
А він просто таємно спустився на землю
І подав волоцюзі води,
І порушив цим правило, що є не чемно,
Й покарали його боги…
Зимній вечір і сутінки. Тихо…
Взимку ліс, як палац сніговий.
Янголя там блукало безкриле
І шукало де ж напитись води…
Воно йшло по морозу босоніж,
Вже втомилось – не звикло ходить,
Колотилося все від морозу,
Й захотіло присісти на мить…
Зимна ніч чарівна, усе тихо…
Іній срібний лежить на кущі,
А під ним янголятко безкриле
Не на мить, а навіки лягло припочить…
Бо вже змерзли оголені ніжки,
Й зник рум’янець на дитячих щоках,
Там натомість з’явились крижинки,
Й похололи блискітки в очах…
Зимній день. Зимній ліс. Усе тихо…
Взимку ліс, як палац сніговий
Янголя там блукало безкриле
По холодній природі німій…