Любов…
Вона живе у кожному із нас.
І нещасний той, хто жодного разу не відчув її,
…не пустив у душу.
Дивлюсь ТОБІ прямо в очі, і сміюся!
- Чому ТИ знущаєшся? Чи я мало натерпілася від твоїх забаганок?
- Що тут смішного?
- Коли ТИ залишиш мене у спокої?
Твої загребущі руки не хочуть відпускати.
ТИ пустив корені у моєму серці і тепер контролюєш кожне його скорочення.
Мій вибір – твоє бажання.
Мій спокій – твій настрій.
- Знаєш, ТИ ніколи не буваєш вдоволеним. Хочеш, щоб я була така як інші. Контролюєш кожен мій крок, кожен рух і кожну посмішку.
- Тобі не соромно?
Я більше так не можу! Щоб хоч якось тебе позлити – видавлю пів тюбику тонального крему і смачно намажу ним обличчя. Для кращої якості й свіжості покрию ще двома шарами пудри. Підведу чорним олівцем очі, нафарбую вії, і буду нахабним, зухвалим поглядом свердлити твоє обличчя. Намалюю рожеву посмішку і приправлю щічки рум’янами. Для настрою одягну білу сукенку у квітчасту мережку і піду гуляти.
Як я люблю коли ти сердеся!
Як я це люблю.
І ти мені не заважай, сам довів до цього стану!
Сам винен!
Тепер дивися і лікті кусай!
«А краще заховай мене таку собі у пазуху і не випускай»
Я знаю, що ти мене любиш, що жити без мене не можеш. Але все ж таки не хочеш пожаліти. Говориш, що я так стану сильнішою.
Але це неможливо доки ТИ контролюєш кожен мій крок.
Дай мені відпочити!
Дай відновити сили.
Не давай причини злитися.
І я буду вдячна…