У словах немає правди, а в очах - печаль,
туга за людьми, яких не повернути, на жаль.
Спливають роки чи може, лиш хвилини,
але я відчуваю, як болить щосекунди.
Бо це ти, ти губиш свої малюнки і книжки,
ховаєш всі знайдені листи і посилки,
забиваєш всі полки чужими світами
і запиваєш сум дорогого вина ковтками.
Усе міняється на краще лиш в тих, хто повірив,
а ти в своїх протиріччях; знову не живеш, а досипаєш
чи просто чужі сумніви розвіюєш,
кажучи, що сам на собі все те перевірив.
Та не пережив.
Все ще живеш у вимірі вже нереальному,
а посміхаєшся, наче не знав жодного темного відтінку.
