Ґарем
Імпортні балакучі світильники тихо перемовляються у напівпустій кімнаті, їхні розмови зачіпають усе на світі: від винайдення струму Теслою до визначення загадок походження тарганів у кімнаті.
На ліжку лежить «той хто лежить на ліжку…». Він здавалось би слухає їхні розмови і не бажає втручатись у їхній перебіг, розмірковує над кожною тезою, почухуючи спітнілими кінчиками пальців сухе колюче від щетини підборіддя. Його обличчя приховує тінь пітьми межа, якої проходить по-підборіддю, безколірні очі виблискують тусклими матовими вогниками і подекуди тіло зводить агонія. Щось трапилось, можливо не тут можливо не зараз і не у цій кімнаті, але щось трапилось, щось що загнало його у перигей існування.
І він не витримує тиску, пальці дряпають обгризеними дитячими нігтями вицвілі шпалери в надії побачити під ними речення, яке стане ключем до скриньки ілюзій. Та він відволікається. Обсмоктуючи словесні конструкції і перебираючи у голові ламані синтаксиси свідомості «той…» зривається, встає під світильниками,які у цю ж мить замовкають, зводить руки в надії їх досягнути, але на жаль ростом він не вдався і в такій псевдо позі завмирає з напівзаплющеними очима…
- Ходімо! – каже один поліцейський до свого здивованого напарника – Йому уже нічим не допоможеш.
І вони повільно покидають таємничого чоловіка без документів, який стоїть у позі янгола,намагаючись злетіти.
