на зразок послання.
коханому. лише тобі.
задумалась, що буде, коли це все закінчиться? коли? як? навіщо? а що зі мною буде? знову так, як завжди? я ж, певно, не витримаю.
згадую, як було. як і що було з нами та особисто зі мною раніше.
пам’ятаєш, як все почалось? авжеж, це важко забути. кому розкажеш - певно, не повірять. що зі мною сталося тієї п’ятниці? що меня потягнуло за язик? хоча, скоріше, що мене штовхнуло написати? що мене змусило відповісти згодою? я й сама не знаю, не розумію. це було дивно. незвичайно. як? неочікувано. я почувала себе тоді п’яною. а наступного дня як з бодуна. що я наробила? як тепер розхльобувати? сама заварила - сама й розгрібай. а ще не можна відступати, це вже точно не в моєму стилі. тому пішла. а як я їхала до тебе тоді! хах, не повіриш. але попри все, я ж наважилась.
потім ти щось розказував, говорив, говорив… моя слабкість. ти виявився саме таким, яких до мене навіть на крок підпускати не можна - найкращим. чудовим. це все… мені просто дах знесло. так і ходжу досі. я не можу тут нічого сказати, ти просто мій бог.
весь наступний день пройшов у диких суперечностях. у дикій боротьбі з самою собою. ти ж обіцяв, що все буде не так! ти обіцяв no relationship. а я взяла й закохалася. всі думки - лише про тебе. всі теми зводяться лиш до однієї. а потім… потім був понеділок. якою я щасливою почувалася поряд з тобою! а якою щасливою я почуваюся і тепер! ці слова… господи, я обожнюю твій голос, твої розповіді, твої слова… ти звів мене з розуму. остаточно і безповоротно.
знаєш, як важко було проходити повз? знаєш, як? можливо, знаєш. але мене це почуття так рвало. вивертало навиворіт, щось нереальне робило. як? як так? я не можу зловити твого погляду? ех… завжди так хочу до тебе… ось зараз знову збиваюся з теми. трохи, на жаль.
одного разу, коли сиділа з коліжанкою на задньому подвір’ї школи, - ми говорили і курили - вона почала розпитувати мене про почуття. а що я повинна розказувати? комусь зовсім сторонньому… тим паче я сама доти ще добре не розібралася у собі. я себе не розумію. простіше було все підтверджувати. звісно, завжди простіше скинути все на іншого… о, як я жалкую про той вчинок! неможливо. пробач, пробач мені за це, будь ласка! більш ніколи я не говоритиму такої дурні, яка може завдати тобі і мені разом з тобою болю. ніколи, ні за що. ніяк.
а після того все добре. і плювати на весь світ, ти потрібен мені. ти потрібен мені, як наркоману нова доза. ти мій наркотик, особливий, найкращий… знаєш, ми колись дивились виставу. “втеча від реальності”. так от лише з тобою я можу втекти від цієї жорстокої, тупої, сліпої, нечутливої реальності, лише з тобою я живу. не покидай мене, молю… заради тебе - я здатна на все. на будь-які вчинки, розумні, нерозумні, наперекір всім і всьому. заради тебе… все, що завгодно, чого б це не було варте для мене.
можливо, зі сторони все виглядає по-інакшому, так може бути. так може здаватися. але я не вмію кохати по-інакшому, не вмію! я вся твоя! тримай, бери, роби що хочеш… тільки не залишай..
я задумалась над тим, що було би, якби ти мене покинув. і зрозуміла, що не можу добре собі уявити. напевно, я була би більше схожою на мерця, на привида, ніж на ту дівчину, якою я є зараз. а все через тебе! ти бог і диявол, ти позбавив мене здорового глузду! я без тебе не живу - існую… я тебе божевільно кохаю.
ID:
351929
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.07.2012 13:57:47
© дата внесення змiн: 22.07.2012 17:14:24
автор: Aelita Bostock
Вкажіть причину вашої скарги
|
