Несеться вітер степовий
Нестримним подихом свободи,
Розійшовся гультіпака крижаний:
Здійняв дніпрові води.
Він свистить і завиває,
З хат стріху обриває,
Гне стовбури, гілки ламає,
Все живе безжально обпікає.
Стоїть похмурий небосхил:
Тут, вже втративши свій страх,
Рвучкими помахами крил
Так відчайдушно б’ється птах.
Його полишили й останні сили:
Птах гордо розправив крила
І розбився об круті схили...
Далі морок... холодна могила.
Стихія – могутній володар усього...
Навіть соколам ламає крила.
Не шкодує вона нікого,
І людина тут безсила...
19 : 15 (завершив). 27. 01. 2012 р.
