І знову лист паперу і думки безглузді.
В навушниках титанік. Звучить все в мінусі.
Небачати світла, йдеш ти по калюжі,
ховаючись в очах перехожиш у ввісні.
На душі щось трішки нетерпляче.
Стукоче в памяті життя минуле.
Небачачи сонця, люди не плачуть,
бо з памяті все зникло, усе забулось.
Ось трек міняється і життя невпинне.
Була романтика, ну а зараз звучить реп.
Ти йди нестримно по журавля у небо,
а я вернусь додому по молот й серп.
Усе, бувай, тримайся цього вітру.
Нехай несе бестримна шумна течія,
а я іду, наперекір тобі і світу,
не забуваючись, що ти колись була моя.
