Чи можна дізнатись, що відчуває людина перед смертю? Насильницькою чи природньою. Вона нам не зможе розповісти, адже якщо виживе, то це буде вже не перед смертю. Клінічна смерть, як на мене не рахується, адже всесвіт знає, що вона має жити, тому і не приходить до неї того, що приходить до тієї людини, що вже не має шансу врятуватись.
І от остання хвилина.
Що ж це за останні 60 секунд життя?
Чи згадує вона все своє життя, як нам пророкують у фільмах? І ми готуємось: «от коли буду помирати цікавеньке кіно подивлюсь з собою у головній ролі».
Чи навпаки намагається його забути?
Чи взагалі ні про що не думає, а тільки відчує страх, біль і жаль?
Що ж відчуває людина у вже не зовсім живому тілі, але ще з живою душею?
А коли людину вбивають, що має відчути вона перед тим, як куля розтрощить її скроню чи лезо ножа дістанеться серця?
Чи відчувають вони те саме, що блаженні старенькі, що помирають у своєму ліжку вдома?
Цікаво, для них це все те ж саме чи по померлих природньо приходить ангел і веде крізь світло, а убитих чорт веде у темряву?
Чи закарбовується останнє відчуття на обличчі? Чи залишається на ньому аж поки тіло не розпадеться на мільйони мікрочасток?
Чи залишається в очах відбиток останнього, що побачила людина перед смертю?
Може там і відбивається те останнє відчуття.
Що відчуває тіло, коли душа його покидає?
Що відчуває душа, коли покидає тіло?
Де міститься душа?
У тілі?
У всьому чи у окремих частинах?
Вона має той самий силует?
Тоді, чому людина може продовжувати жити з ампутованими ногами і руками, видаленими селезінкою чи ниркою?
В них немає душі?
Оболонка і суть – дві різні частини, а так нерозривно пов’язані, що розірвавшись знищують одна одну.
Та чи знищується душа, відірвавшись від тіла?
Чи залишаються їй вічні скитання нетрями простору?
То ж, що відчуває людина в останні 60 секунд?
